https://shron1.chtyvo.org.ua/Malkovych_Ivan/Velyke_misto_malenkyi_zaichyk_abo_Med_dlia_mamy.pdf?PHPSESSID=4jngjp6tfqkkbof01hnov97r56
Honey for Mommy (translated by Jenny S.)
Зайчик стояв біля дверей і не знав, що робити. The bunny stood by the door and didn't know what to do.
Його мама застудилася, і він хотів купити їй меду, адже найкращі ліки від застуди – чай з медом. His mother had a cold, and he wanted to buy her honey because the best medicine for a cold is tea with honey.
Хоч зайчик був ще зовсім маленький, але він знав, що відходити від свого дому не можна, бо ще, не дай Боже, заблукаєш або й загубишся. Так йому казала мама. Although the bunny was still very small, he knew that he could not leave his home, because, God forbid, he would get lost or get lost. That's what his mother told him.
Але сьогодні в неї боліло горло і зайчик дуже хотів їй помогти. А ти ж знаєш, як сильно люблять маленькі зайчики своїх мам. Тому він сміливо перейшов вулицю і опинився у великому місті. But today she had a sore throat and the bunny really wanted to help her. And you know how much little bunnies love their mothers. Therefore, he boldly crossed the street and found himself in a big city.
-- Скажіть, будь ласка, де тут продають мед? -- запитав Зайчик. -- Please tell me where honey is sold here? -- cried Zaychyk.
-- М-мед? -- перепитав чийсь муркотливий голос. -- Іди прямо, а біля крамнички з квітами звернеш направо. Там буде фонтан, за фонтаном -- парк. Дійдеш до парку, а там -- спитаєш... -- H-honey? -- murmured someone's purring voice. -- Go straight, and at the flower shop you will turn right. There will be a fountain, behind the fountain - a park. You reach the park, and there you ask...
-- Дякую, -- сказав Зайчик і пішов, стиха повторюючи: Прямо ... направо ... фонтан ... парк -- "Thank you," said Zaychyk and left, repeating quietly: Straight ... right ... fountain ... park ...
Довгенько він блукав, доки дійшов до парку. Там продавали морозиво. He wandered for a long time until he reached the park. They sold ice cream there.
Він спитав: -- вибачте, а де тут продають мед? He asked: -- excuse me, but where do they sell honey here?
– Та он же. Перейдеш через пішохідний перехід – і ти на місці.
-But he is. Cross the pedestrian crossing and you're there.
Але замість переходу Зайчик побачив величезний екскаватор, багато робітників з лопатами, велику гору піску і якусь табличку з написом. Зайчик уже вмів трохи читати і прочитав по складах: ДОРОЖНІ РОБОТИ! ПЕРЕХІД ЗА 100 МЕТРІВ. But instead of a crossing, Zaichyk saw a huge excavator, many workers with shovels, a big mountain of sand, and a sign with an inscription. Zaychyk already knew how to read a little and read it from scratch (in syllables): ROAD WORKS! CROSSING FOR 100 METERS.
– Ого! – зітхнув Зайчик. – Сто метрів! Так далеко ...
-Wow! Zaychyk sighed. - One hundred meters! So far...
– Ні, це близенько, – озвався хтось поруч. "No, it's close," said someone nearby.
Зайчик озирнувся й побачив їхню сусідку пані Кенгуру, у якої на животі була величезна кишеня. Zaychyk looked around and saw their neighbor Mrs. Kangaroo, who had a huge pocket on her stomach.
– Тобі куди – до морквяної крамнички? – спитала вона. "Where are you going - to the carrot shop?" she asked.
– Ні, до медової, – відповів Зайчик. "No, for honey," Zaychyk answered.
– Тоді залазь у мою кишеню! – засміялася пані Кенгуру. "Then get into my pocket!" Mrs. Kangaroo laughed.
Зайчик так і зробив. Zaychyk did so.
– А тепер – міцно тримайся! – вигукнула пані Кенгуру, високо підстрибнула – і вони злетіли над дорогою!
-And now - hold on tight! - cried Mrs. Kangaroo, jumped up high - and they flew over the road!
Внизу зачудовано махали лапами робітники, сигналили машини, а міліціонер свистів у свистульку й кричав: Below, the workers were waving their paws in amazement, cars were honking, and the policeman was blowing his whistle and shouting:
–Так не годиться! Так не годиться! Дорогу не можна перестрибувати! Мадам, верніться!
-That's not good! That's not good! You can't jump over the road! Madam, come back!
Але пані Кенгуру не могла вернутися, бо вона вже приземлилася біля самісінького входу в медову крамничку. But Mrs. Kangaroo couldn't be bothered, because she had already landed at the self-contained entrance to the honey shop.
Зайчик виліз із кишені, подякував і відчинив двері крамнички. Zaychyk got out of her pocket, thanked her and opened the shop door.
«Дзень-дзелень!» –задзвонив дзвіночок на дверях. "Den-Zeleny!" - the doorbell rang.
– Добрий день! – привітався Зайчик. "Good day!" greeted Zaychyk.
– Добрий день, Зайчик! – усміхнулася з-за прилавка пані Ведмедиця у рожевій сукні. – Нам зранку привезли пречудове варення! "Good afternoon, Zaychyk!" Mrs. Bear in a pink dress smiled from behind the counter. "They brought us wonderful jam in the morning!"
– Ні, дякую. Я прийшов купити меду, – сказав Зайчик. – Це для моєї мами, вона застудилася. "No thank you. I came to buy honey," said Zaychyk. " This is for my mother, she has a cold."
– О, звичайно, мед для мами! Який турботливий зайчик! – похвалила його Ведмедиця і налила повну баночку духмяного липового меду.
"Oh, of course, honey for mom! What a caring bunny!" The Bear praised him and poured a full jar of fragrant linden honey.
Зайчик вийшов на вулицю і намірився йти додому. Він навіть замугикав пісеньку з улюбленої книжечки: Zaychyk went outside and intended to go home. He even hummed a song from his favorite book:
Заї-зайчики й ведмеді люблять мед і все на меді. Жи, жи, жи – чому це так, скажи? Bunnies and bears love honey and everything on honey. Live, live, live – why is it a poppy, tell me?
– Ой!.. – пісенька обірвалася, бо Зайчик раптом зрозумів, що не знає дороги назад!
-Oh!.. - the song stopped because Zaychyk suddenly realized that there is no way back!
Він бачив перед собою чужу вулицю і незнайомі будинки. He saw before him a strange street and unfamiliar houses.
Він побіг в один бік...у другий... Усе довкола закружляло – вітрини, двері, лапи, крила... He ran in one direction... in the other... Everything around was spinning - shop windows, doors, paws, wings...
Зайчик з кимось зіткнувся, а коли отямився – побачив, що сидить на пішохідій вулиці серед розсипаних яблук. Zaychyk collided with someone, and when he came to his senses, he saw that he was sitting on a pedestrian street among scattered apples.
Поруч сидів Ведмедик і потирав лоб: – Куди женеш? – бурчав він. – Збив мене з лап! Bear was also sitting nearby and rubbing his forehead: "Where are you going?" he grumbled. "Knocked me off my feet!"
– Вибач, я… загубився! – сказав Зайчик. "Sorry, I... got lost!" said Zaychyk.
– Як загубився? Ти що – не знаєш своєї адреси? "How did you get lost? Don't you know your address?" – Н-не знаю… "I-I don't know..."
– А як називається ваша вулиця? – втрутився в розмову перехожий пан Фламінго. "What is the name of your street?" Mr. Flamingo, a passer-by, intervened in the conversation.
– Як називається?… – розгубився Зайчик. – Ой, тато ж мені казав… На нашій вулиці є велика вежа з годинником… навпроти мого вікна… "What is it called?..." Zaychyk was confused. "Oh, dad told me... There is a big clock tower on our street... opposite my window..."
– Я придумав! – раптом вигукнув Ведмедик. – Ось мій будинок, бачиш? Він тут – найвищий. Лізьмо на дах, звідти побачимо вежу з годинником і зрозуміємо, як іти до твого будинку. "I came up with it!" Bear suddenly exclaimed. "This is my house, see? It is the highest here. Let's climb to the roof, from there we will see the clock tower and understand how to go to your house.
Так вони й зробили, і сріблястий ліфт підняв їх на останній поверх. Звідти вони вилізли на дах, а тоді ще й на димар. So they did, and the silver elevator took them to the top floor. From there they climbed onto the roof, and then also the skylight.
– Ого… Як тут гарно!… – вигукнув Зайчик. "Wow... How beautiful it is here!" exclaimed Zaychyk.
Перед їхніми очима було ціле місто: червоні дахи, широка річка з човенцями й кораблями, а над усім цим заходило велике золотаве сонце. Before their eyes was a whole city: red roofs, a wide river with boats and mines, and above all this a great golden sun was setting.
– Вежа! Моя вежа з годинником! – вигукнув Зайчик. – Он вона – бачиш?! Тепер я знаю, як мені йти!… "The tower! My clock tower!" cried Zaychyk. "Oh she - do you see?! Now I know how to go!"
Коли вони спускалися ліфтом донизу, Зайчик сказав: Слухай, Ведмедику, приходь завтра до мене. На велику покатаємось. As they slid down in the elevator, Zaychyk said: "Listen, Bear, come to me tomorrow. Let's go for a big ride. " велик = велосипед
– Добре, – сказав Ведмедик. – Це я люблю… А ще я дуже люблю те, що в твої баночці! … Завтра прийду. Тільки подзвони мені й скажи номер свого будинку і назву вулиці. А мій номер телефону дуже простий: 1-2-3-4-5! – засміявся Ведмедик і помахав на прощання лапкою. "Okay," said Bear. "This is what I love... And I really love what's in your jar! I will come tomorrow. Just call me and tell me your house number and street name. And my phone number is very simple: 1-2-3-4- 5!" Bear laughed and waved goodbye with his paw.
Зайчик помахавав йому у відповідь і весело пострибав додому. Zaychyk waved back at him and happily hopped home.
Він пробіг одну вулицю, другу, звернув праворуч,але вулиці так часто перепліталися, що дуже швидко Зайчик знову збився з дороги. He ran down one street, another, turned right, but the streets intertwined so often that very quickly Zaychyk lost his way again.
Надворі повечоріло й похолоднішало. Тіні оживали, а шурхоти – лякали.
It was getting dark outside and it was getting colder. The shadows came to life, and the noises were frightening.
Зайчик відчув, як йому під шубку заповзає страх. Він знову спробував затіяти улюблену пісеньку, але вона геть не співалася. Замість пісеньки виходило то «жи-жі», то «ой-ой»… Zaychyk felt fear crawling under his coat. He tried to start his favorite song again, but it didn't sing at all. After the song died, it was sometimes "zhi-zhi", then "oh-oh"...
Щоб не було так страшно, Зайчик узяв у лапку прутик і пішов далі. In order not to be afraid, Zaychyk took a stick in his paw and went on.
Він зійшов до річки, вибіг на міст і побачив рибальський човен. У човні сидів Пелікан. He went down to the river, ran to the bridge and saw a fishing boat. Pelican was sitting in the boat.
Зайчик вирішив спитати в нього дорогу і обперся на перила. Zaychyk decided to ask him for directions and leaned on the railing.
І тут раптом – невідомо як! – баночка з медом вислизнула йому з лапок і повільно, як у сні, почала падати у воду. And here suddenly - it is impossible to tell how! – the jar with honey slipped out of his grasp and slowly, as if in a dream, began to fall into the water.
Почулося «бульк!» – і Зайчикові на мить здалося, що разом з баночкою у воду булькнуло і його серденько ... There was a "boom!" - and for a moment it seemed to Bunny that his heart bubbled into the water along with the jar...
Зайчикові очі наповнилися слізьми, і він міцно замружився щоб не розплакатись. Bunny's eyes filled with tears, and he squinted hard to keep from crying.
А коли знову глянув на воду – побачив перед собою… Пелікана з розкритим дзьобом, у якому виблискувала баночка з медом! And when I looked at the water again, I saw in front of me... Pelican with an open beak, in which a jar of honey sparkled!
– Ой!… – тільки й спромігся сказати Зайчик.– Як?… Як ви це зробили?
Oh!... - Zaychyk only managed to say. - How?... How did you do it?
– Е, це ще нічого! – радісно мовив Пелікан. – Недавно у Дніпрі я спіймав ОТАКЕННУ штукенцію!!! –усміхнувся він і широко розвів крила.
Well, it's still nothing! Pelican said happily. - Recently in the Dnipro, I caught an OTAKEN sctukenzia (awesome mullet)!!! - he smiled and spread his wings wide.
Тим часом вечір, наче темна вода, наливався в кожну вуличку, в кожну щілинку. Meanwhile, the evening, like dark water, poured into every street, into every crevice.
По позолочених місяцем трамвайних рейках брела крихітна постать з баночкою меду. A tiny figure with a jar of honey was walking along the tram rails gilded by the moon.
Невпевнено ляпали бруківкою маленькі лапки, і раз у раз чулося тихеньке: Ж-жси… жс-жи, з-зи… з-зи, ой-ой… Small paws were uncertainly slapping the cobblestones, and every now and then a soft sound was heard: Zh-zhsy... zh-zhy, z-zy... z-zy, oh-oh...
Раптом Зайчик побачив трамвайну зупинку. Там стояв трамвай номер 5. Suddenly, Zaichyk saw a tram stop. Tram number 5 stood there.
«О, це ж наш трамвай! Він зупиняється (цця) біля нашого будинку!» – зрадів Зайчик. "Oh, this is our tram! He stops by our house!" - said Zaychyk.
Міцно затиснувши в лапках банку з медом, він заскочив у трамвай і сів на заднє сидіння. Лише тепер Зайчик відчув, як стомилися його маленькі лапки… Holding the jar of honey firmly in his paws, he jumped into the tram and sat in the back seat. Only now did the Bunny feel how tired his little paws were...
Двері зачинилися – і трамвайчик весело задзеленчав вечірнім містом. The doors closed - and the tram merrily went green (buzzed along) in the evening city.
– Зупинка «Вулиця Морквяна!» – оголосив трамвайчик. – Stop "Carrot Street!" - announced the tram.
– МОРКВЯНА?! – не повірив своєму щастю Зайчик. – Та це ж МОЯ ВУЛИЦЯ і моя зупинка! Я згадав!… – вигукнув він і вистрибнув у відчинені двері. CARROT?! - Zaychyk couldn't believe his luck. - But this is MY STREET and my stop! I remembered!... - he exclaimed and jumped out of the open door. памятати - Я памятаю, коли твоє день народженя згадати - to recall
А тим часом Зайчикова мама збилася з ніг, шукаючи своє дитятко. Meanwhile, Zaychyk's mother lost her footing, looking for her baby.
– Зайчику! Синочку! – раз у раз вигукувала вона, але ніхто до неї не озивався. Bunny! Son! - she shouted again and again, but no one answered her.
Мама підхопила його на руки і міцно-міцно-міцно обняла. Mom picked him up in her arms and hugged him tight, tight, tight.
– Де ж ти був, де блукав, мій маленький, мій найдорожчий заїньку? – усе повторювала вона. Where have you been, where have you wandered, my little one, my dearest one? - she repeated everything.
– Мамо, я… я ось…це тобі…для горла… І Зайчик простяг мамі баночку з медом. Mom, I... I'm here... this is for you... for your throat... And Zaychyk gave mom a jar of honey.
Велике місто спало. Але на одній вулиці, в одному будинку, світилося віконце. The big city was sleeping. But on one street, in one house, a window was shining.
І якщо добре придивитися, можна було побачити маленького Зайчика та його маму. Вони сиділи на кухні, радісно про щось розмовляли і попивали чай з духмяним липовим медом. And if you looked closely, you could see little Zaychyk and his mother. They sat in the kitchen, happily talking about something and drinking tea with fragrant linden honey.
кінець The End
🎧 АУДІОКАЗКА НА НІЧ - "МЕД ДЛЯ МАМИ" | Кращі аудіокниги для дітей українською мовою | Слухати 💙 💛